Реалізація прав селян на землю та створення ринкових земельних відносин можливо за умови запровадження повноцінного ринку земель, введення земель сільськогосподарського призначення до ринкового економічного обігу.

На сьогодні фахівці Держземагентства України розробили проект Закону України “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”, прийняття та реалізація якого дозволять запровадити в Україні цивілізовані ринкові земельні відносини та наблизити рівень розвитку аграрного сектору економіки до рівня розвинутих країн.

При розробці законопроекту враховано досвід розвинутих країн, передусім Європейського Союзу, у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення. Так, законотворці ретельно вивчили та врахували напрацювання зарубіжних колег щодо надання прерогатив державі у сфері обігу земель у Норвегії, Польщі, Франції, Нідерландах і адаптували до вітчизняних реалій. Отже, відповідно до положень законопроекту продавати землі сільськогосподарського призначення можуть всі, хто має їх у власності, а покупцями таких земель можуть бути держава, територіальні громади, Державний земельний банк та громадяни України.

До кола покупців земельних ділянок не включено юридичних осіб, за винятком Державного земельного банку, що дозволить створити умови для функціонування міцного середнього класу в аграрній сфері, сформувати відповідне конкурентне середовище.

Про ефективне функціонування обігу земель з зазначеним обмеженням свідчить досвід Данії, де юридичні особи не мають права не тільки покупки земель, але і права на їх оренду. Це право надається тільки фізичним особам, які мають досвід ведення сільськогосподарського виробництва, мають відповідну кваліфікацію та беруть на себе зобов’язання безпосередньо займатись сільськогосподарським виробництвом протягом тривалого терміну.

До кола покупців земель сільськогосподарського призначення не включено також іноземців, осіб без громадянства, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій.

Подібні обмеження на власність для іноземців на сільськогосподарські угіддя діють на загальнодержавному рівні в Ірландії, Японії, Мексиці, Новій Зеландії, на регіональному рівні – Австралії, Канаді, США. В ряді інших країн також практикуються обмеження на можливість набуття у власність іноземцями земель сільськогосподарського призначення. Такі обмеження діють в Австрії, Чеській республіці, Ісландії та Туреччині.

З метою запобігання уникненню фіскальних втрат та застосування тіньових схем ухиляння від оподаткування, рейдерських схем зайняття земель, використання підставних осіб при набутті права власності та користування землею розробники законопроекту про обіг земель передбачили запровадження механізму передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам України – покупцям земельної ділянки за наявності дозволу на придбання земельної ділянки та відображення на публічній карті єдиного Інтернет ресурсу (у так званій “накопичувальній базі”) даних щодо попиту та пропозицій, продавців та покупців земельних ділянок. Подібна дозвільна система стосовно придбання земельних ділянок у власність та надання їх у користування існує в Японії, Новій Зеландії, Нідерландах (дозвіл на оренду землі), Ірландії (дозвіл на оренду землі), Франції, Австрії, М’янмі (колишня Бірма), Німеччині та Норвегії.

Заради створення міцного економічно активного середнього класу в аграрній сфері економіки, здатного раціонально використовувати наявний земельний потенціал та ефективно вести сільськогосподарське виробництво, розробники законопроекту пропонують встановити вимоги до громадян України – покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, такі як проживання у місцевості, на території якої продається земельна ділянка (рада, район), бажання, переважно власним або сімейним трудом, вести на земельній ділянці самостійне товарне сільськогосподарське виробництво, наявність досвіду роботи у сільському господарстві чи ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Встановлення таких вимог дозволить уникнути концентрації земельної власності в руках осіб, що не займаються та не мають наміру займатися сільськогосподарською діяльністю, забезпечить доступ економічно активної частини сільського населення до земельного ресурсу, сприятиме розвитку дрібно- та середньотоварного фермерства. Подібні вимоги до суб’єктів обігу земель при набутті права власності та користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення існують у Німеччині, Норвегії, Польщі, Росії, Угорщині, Данії, Франції, Швейцарії, Японії, Ірландії, 13 штатах США.

Законотворці подбали, зокрема, про покращення рівня зайнятості сільського населення та демографічного стану у сільській місцевості як одного з головних напрямів соціальної політики держави. Соціально-економічний напрям моделі обігу земель здійснюватиметься за рахунок забезпечення орендарями, які орендують земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, сільського населення робочими місцями та стабільним заробітком (залежно від площі орендованих земель, регіональних особливостей сільгоспвиробництва та системи розселення).

Так, до прикладу, вирішення питань щодо зниження безробіття та створення робочих місць в аграрній сфері у Швейцарії здійснюється шляхом законодавчого врегулювання раціональних розмірів сільськогосподарських господарств.

З цього випливає і структурна політика в землеволодінні у підтримці мінімуму і максимуму в розмірі одного господарства. При визначенні раціональних розмірів господарств розроблені нормативи, що мінімум розміру ферми повинен забезпечити зайнятість однієї людини на 75%, або на 2 100 годин у році. А максимумом вважається ділянка, яка забезпечує розумний рівень доходів від 2,5 до 3 працівників. У рівнинних місцях мінімальний розмір ділянки визначений у 5-7,5 га. У разі оренди землі мінімальний розмір ділянки повинен забезпечувати зайнятість 1,5 працівника.

У випадку купівлі-продажу землі або здачі її в оренду у Франції однією з вимог для отримання дозволу влади є встановлення мінімальної площі землі. Цей мінімум встановлюється законом. Таке господарство повинно забезпечувати повну зайнятість як мінімум двох людей і забезпечувати їм належний дохід.

Поглиблення орендних відносин та трансформація їх до рівня цивілізованих країн передбачається шляхом законодавчого закріплення мінімального рівня орендної ставки, а також законодавчого закріплення мінімального строку оренди (7 років) для земель сільськогосподарського призначення державної власності, що сприятиме формуванню сталого землекористування, раціональному та ефективному використанню цих земель.

Площа земель сільськогосподарського призначення, що перебуває в оренді, законопроектом не обмежується.

Упередження монополізації орендних відносин регулюватиметься Законом України “Про захист економічної конкуренції”.

Запровадження мінімальних та максимальних строків оренди земель у процесі обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення практикується в Німеччині (максимальний строк оренди), Швейцарії, Італії, Португалії, Іспанії, Японії (максимальний строк оренди), Норвегії (максимальний строк оренди), Нідерландах, Бельгії, Люксембурзі, Ірландії, Франції, Греції.

З метою уникнення подрібнення земельних ділянок сільськогосподарського призначення під час їх успадкування великою кількістю спадкоємців чи зміни власника встановлюється мінімальний розмір земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка не підлягає поділу.

Законопроектом передбачено заборону здійснення виділення в окрему земельну ділянку сільськогосподарського призначення, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України для земельних ділянок, які утворюються внаслідок поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується, крім випадків її приєднання до іншої суміжної земельної ділянки в процесі консолідації земель. Норми неподільності мінімального розміру земельних ділянок сільськогосподарського призначення досить поширені в таких країнах, як Данія, Німеччина, Швейцарія, Італія, Португалія, Іспанія, Ірландія, Японія, Норвегія, Нідерланди, Франція, Австрія, Росія.

Крім того, законопроектом передбачається встановлення 10-річної заборони на зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, крім відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону, чим упереджується необґрунтована зміна цільового призначення та урбанізація сільськогосподарських земель. Застосування цієї норми культивується в Німеччині, 13 штатах Середнього Заходу США, Австрії, М’янмі (колишня Бірма), Росії.

Для недопущення спекуляції земельними ділянками сільськогосподарського призначення встановлюється регресивна шкала державного мита за посвідчення угод, за якими відбувається перехід прав на земельні ділянки (від 100 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки – у разі відчуження у перший рік, до 10 відсотків – у разі відчуження у десятий). Заходи щодо запобігання спекуляції земельними ділянками застосовуються в Австрії, Норвегії, Росії.

Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що може набуватись у приватну власність однією особою, обмежується 100 гектарами, крім набуття таких земельних ділянок у спадщину за законом. Цим упереджується надмірна концентрація земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності однієї особи та забезпечується доступ економічно активних представників середнього класу на селі (фермерів) до землі як основного засобу виробництва.

Норми щодо обмеження мінімальної площі земельних ділянок, які можуть бути у власності однієї особи, застосовуються в законодавстві Німеччини, Швейцарії, Данії, Японії, Нової Зеландії, Іспанії, Нідерландах, Франції (дозвіл в разі перевищення середнього розміру ферми в 2 рази), Австрії.

Реалізація такої моделі обігу земель сільськогосподарського призначення, запровадження вищезазначених норм, проведення консолідації земель дозволить підвищити капіталізацію та ліквідність землі як економічного активу, створити умови цивілізованого обігу земель сільськогосподарського призначення та підвищити рівень продовольчої безпеки держави.

Довідково

Указом Президента від 11 червня 1998 року № 615/98 “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” визначено основні стратегічні напрями співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС), серед яких, одним з основних є адаптація законодавства України до законодавства ЄС.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС.

Законом України “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” ратифіковано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, в якій визначено, що метою такого співробітництва є здійснення аграрної реформи, модернізація, перебудова та приватизація сільського господарства та агропромислового сектора.

Законом України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” визначена державна аграрна політика, яка базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору.

Прес-служба Держземагентства