Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу). Відповідно до норм ст. 4 Закону про оренду землі та статей 93, 116, п. 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу орендодавцями земель комунальної та державної власності в межах населених пунктів є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.

Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону про оренду землі).

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 Земельного кодексу). З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку з числа фізичних осіб є власники земельних ділянок та власники земельних часток (паїв), а платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності — фізичні особи, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

При цьому, якщо у договорі оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності обумовлено, що орендарем є фізична особа — підприємець і земельна ділянка надається для провадження підприємницької діяльності, то на облік у органі державної податкової служби як платник орендної плати за землі державної та комунальної власності береться фізична особа — підприємець.